Тацита, Птоломея (I ст. н.е.) під назвою "венеди". Розселялися вони у районі Балтійського моря.  Пізніше,  на середину I тис.  н.е.  з венедів вирізняються дві групи слов'янського населення -  анти і склавіни.  Перші заселили територію від Дунаю до витоків Дону і Азовського моря і склали згодом східну гілку слов'янства.

Основою господарства антів лишалися землеробство і скотарство. Значного розвитку набули і ремесла - ливарне, ковальське,  ювелірне, каменярське.  Важливе місце у господарському житті антів посідала торгівля з містами -  державами Північного Причорномор'я та арабськими країнами.  Окрім цього, річка Дніпро, яка протікала через територію антів, була важливим міжнародним торгівельним шляхом. Суспільно-політичний устрій антів мав демократичний характер. На чолі племені стояв князьі старшини,  але всі важливі питання вирішувались на народних зборах -  віче.

Анти часто воювали проти готів, загрожували північним кордонам Візантії по Дунаю.  А в середині V ст.  підкорені гунами анти разом із ними брали активну участь у Балканських війнах.

Держава антів проіснувала близько трьох століть (кінець IV -  початок VII ст. )  і у 602 році загинула під натиском аварів.  Після цього у письмових джерелах анти вже не згадуються.  Починаючи з VII ст. у літературі трапляється назва "слов'яни" - людність, яка мешкала на правому березі Дніпра.  Незабаром формується понад 10 великих племінних об'єднань східних слов'ян,  які заселяли землі нинішніх України, Росії і Білорусі.  Перелік цих об'єднань міститься у "Повісті временних літ":  поляни,  древляни,  дреговичі,  дуліби,  волиняни,  бужани,  уличі,  тиверці,  білі хорвати,  сіверяни,  в'ятичі,  кривичі,  радимичі,  ільменські словени. Поступово складаються й великі спільноти.  Існують згадки про три центри -  Куявію (Київська земля з Києвом), Славію (Новгородська земля), Артанію (за визнанням більшості вчених -  Ростово-Суздальська земля).

Ранні слов'яни селилися  здебільшого по берегах річок і  озер.  Житла були дерев'яними, обмазані глиною. Серед досліджених поселень ранніх слов'ян слід  виділити - Корчувате, Лютіж,  Суботів, Канів.

Жили ранні слов'яни за традиціями родоплемінного ладу.  Майном,  передусім землею,  володіли великі роди -  патріархальні об'єднання за кревною спорідненістю.  Але поступово відбувається перехід до сусідської общини, за якої визначальним було не походження,  а місце проживання.

Суспільний лад  ранніх  слов'ян характеризувався переходом від первісного демократизму до військово-племінного угрупування,  за якого владаконцентрується в руках сильних вождів (князів).  Спершу ті обираються разом зі старшиною на народних віче,  а далі їх влада пеpедається у спадок.

Життя і праця східних слов'ян були тісно пов'язані зі своєю сім'єю і природою. Це і визначило два основних культи - обожнення сил природи і культу до пращурів. Систему вірувань ранніх  слов'ян,  коли вклоняються Сонцю, Місяцеві, вогневі, дощеві, називають язичництвом. Поступово формується пантеон богів, серед яких найбільш шанованими були: Дажбог - бог Сонця й добра; Перун -  бог грому; Сварог - бог неба; Дана - богиня води; Стрибог - бог вітрів, Велес - бог худоби.

Служителями язичницької релігії були жерці, їх називали волхвами. Ці люди володіли, окрім релігійних, ще й медичними,  астрономічними знаннями.

Вірили східні слов'яни і в духів - домовиків, водяників,  лісовиків,  мавок,  русалок тощо.

Вже в ті часи, грунтуючись на природних спостереженнях, наші пращури створили календар,  який складається з 12 місяців і чотирьох пір року.  Новий рік починався у березні - тоді, коли день починав переважати ніч.

Розвивалось у східних слов'ян й ужиткове мистецтво зі "звіриним" і "геометричним" жанровими стилями.  Вдосконалювалась й музична творчість.

Східні слов'яни створили високу культуру, яка поступово стала першоосновою духовного розвитку  майбутньої України.